Під забороною: Повернення

Розділ 9

***
Паша

Після того як Браєр розповіла Декстеру та Емелі по вальс, хлопець назвався моїм тренером і швидко взяв під своє крило. Хоча толку з цього було не багато. Я все ще не міг запам'ятати комбінації, при цьому не заплутавшись у власних ногах.
- Ви не могли придумати щось простіше? - бубнів я.
Хлопець різько перестав рахувати такти і уважно подивився на мене. Його обличчя випромінювало роздратування і навіть трохи розчарування.
- Ти справді не розумієш усю глибину цього танцю?
- Звісно не розумію! Для чого пів години крутитися, повторюючи те саме? - здоровий глузд знову полишав мою голову, забарвлюючись у гнів.
Хлопець подивився на мене та тяжко зітхнув. Точно так само постійно робила Браєр. При згадці її, всередині щось неприємно заскиміло. Я знав, що підводжу дівчину, але не міг із цим нічого зробити.
- Для нас це не просто танець, - промовив Декс. - От як у вас в місті хлопці виказують свою симпатию до дівчини?
Я згадав усі брудні моменти свого колишнього життя и спробував згадати щось пристойне.
- Ну, напене запрошують у кіно або кафе, або в парк...
- А що відбувається, якщо дівчина погодилась? - запитав Декстер, задумливо поглядаючи на мене.
- Ну, хлопець і дівчина разом ідуть туди, - сказав я, але помітив, що принцу потрібно більше. - Вони розмовляють, вперше беруться за руки, хвилюються..., але по закінченю обоє щасливі і ... ну наче починають закохуватися одне в одного.
- А потім вони ходять разом у парки, кафе?
- Так, ще дуже багато разів. Наступні побачення вже не такі чарівні як перше, але кожне по своєму особливе, - зринало з моїх уст. Несподівано, я відчув що на моєму обличчі тримається легка посмішка.
- А якщо ця пара закохана, їм набридає ходити на побачення? - далі допитувався хлопець.
- Звісно ні. Справжнє кохання не має терміну.
- А що відчуватиме хлопець, якщо дивчина відмовить у першому побаченні?
Неприємне видчуття, знайоме мені з середньої школи, накрило мене:
- Він відчуватиме порожнечу, розгубленість, присоромленість..., - описав я давно забуті відчуття, що пригадалися.
За кілька секунд, обриваючи свої роздуми, я підвів голову і помітив легеньку посмішку на обличчі Декстера, освітлене сонячним світлом, що пробивалося з вітражких вікон.
- Ти зараз описав усе те, що ми видчуваємо під час вальсу. Ми не запрошуємо дівчат у кафе, зате запрошуємо на балах на танець ту, яка нам сподобалася. Ти можеш бачити її на тому балі вперше, - занурився у спогади Декстер, - чи намагатися запросити її на танець вже який раз поспіль. Отримавши згоду - ти радієш, обережно береш її за руку та леть відчутно вперше доторкаєшся до тонкої талії, наче вона тендітний метелик, що в будь яку мить вилитить з рук. Потім сміливіше. Краєм ока ти помічаєш її посмішку, від якої усе всередені огортається вогнем. Потім, згадуючи її у своїх руках, ти закохуєшся, чекаєш знетерпінням наступного балу, щоби знову побачити її широку посмішку. Всі наступні вже не будуть такими чарівними, але кожен по своєму особливий...А якщо ж вона тобі відмовила, ти відчуваєш болючу порожнечу, розгубленість та присоромленивсть....
Витримавши паузу, Декстер підсумував:
- Вальс для нас, як для вас побачення. Тому, Паш, він настільки важливий для Браєр.
Слова хлопця зачепили мене. Мимоволі я нервово прикусив нижню губу і зібрався поринути в роздуми, коли від цього мене відволік шум позаду. Я обернув голову і помітив, як до залу увійшло двоє дівчат. Блондинка і брюнетка, у блакитно-білому та червоно-чорному вбраннях. Вони наче ангел і демон, розсікали спокій бальної зали стукотом свої каблучків. Вони наче ангел і демон- дві протилежності. Не дивлячись на їхню зовнішню стереотипну приналежність до добра і зла, я б радше назвав демоном Емелі. Я завжди бачив її наскрізь: така награно наївна і дружелюбна з-зовні, і така холодна та егоїстична з-середини. Вона завжди ставила свої інтереси вище чужих і тримала голову піднято. Блондинка легко зваблювала чоловіків, їй завжди легко пробачали за ясну блакить її очей. І вона добре це знала.
Її подруга, навпаки - була холодною з-зовні, але доброю і наївною всередині. Вона намагалася ставити свої інтереси вище чужих, але їй це ніколи не вдавалося. Такі не цікавлять чоловіків, їм не пробачають за тьмяне сяйво шоколадних очей. Одна схожість у них все ж таки була - високо піднята голова і награно впевнений погляд. Це те, чого їх, принцес, вчили з дитинства. Те, що робило їх, всіх монархів, схожими на солдатів. Те, що вирізняло їх з-поміж решти.
Ці двоє були наче відзеркаленням одне одної, повними протележностями. Але чомусь вони й досі трималися разом. Навіть після зради, Рай першою пробачила її. Я знав, що так буде завжди, ці двоє нерозлучні, але чому? Це було вже зовсім інше питання, відповідь на яке, потрібно шукати у їх минулому.
- Служниця сказала, ти кликав нас, - обізвалася Емелі, дивлячись на свого принца.
- Так, - коротко підтвердив Декстер і пішов їм назустріч. - Я хочу показати Паші, як має виглядати справжній вальс.
- Я вже показувала, - відповіла Браєр, так і не глянувши у мій бік. - У цьому немає сенсу.
Дівчина ще й досі злилася на мене.
- Ти показувала сама, - хлопець підійшов до блондинки і обережним жестом руки, взяв її долоню, - а я хочу станцювати у парі.
На мить закохані затримали погляди одне на одному, а тоді Декс продовжив: - Браєр, зіграєш нам?
- Звісно, - відповіла похмура брюнетка і рушила до роялю.
Дівчина показово пройшла в метрі від мене, навіть не повівши оком у мій бік. Я мимоволі закотив очі.
На середині залу, прямо на круглій мармуровій мозаїці, зупинилося двоє молодих людей. Емелі стояла зліва, прямо навпроти неї - Декстер. Коли музика залунала, хлопець рушив вперед. Жестом руки він запросив дівчину на танець, трішки перед нею схилившись. Блондинка відповіла на запрошення і вже за мить, пара сплелася у єдине ціле і закружляли залом.
Їхні рухи були такими невимушеними, вальс у їх виконанні виглядав чарівно і створював зовсім інший ефект, ніж коли мені його демонструвала Браєр: ось дівчина закружляла навколо хлопця, а ось він підняв її у повітря наче білу лебідку. Від їхнього танцю неможливо було відірвати очі. Декстер був правий - це наче побачення, тільки у пришвидшеному варіанті.
Я не знаю скільки часу минуло, коли я вирішив перевести погляд на юну принцесу, з-під пальців якої злітала мелодія. Я був правий на рахунок солдатів - дівчина настільки гарно знала мелодію, що лише деколи поглядала на клавіші. Весь решта час, вона замріяно споглядала танець закоханої пари друзів. Її шоколадні оченята були широко відкриті, а кутики губ розтяглися у леть помітній посмішці.
Коли Браєр вкотре обернулася аби поглянути на клавіші, вона вловила мій погляд. Щира усмішка спала з її милого обличчя, а в меледії почулася зайва фальшива нота, яка свідчила про те, що вона попала не на ту клавішу. Очі дівчини округлились і опуститися на клавіші аби виправити ситуацію.
Більше вона не відіривала очей від роялю аби не відволікатися на мене. І лише рожевий рум'янець на її щічках виказував, що вона чудово знає, що я продовжую дивитися на неї, відчавуючи біль, через те що не можу зробити кохану щасливою.