Під забороною: Повернення

Розділ 49

***

Я стояла біля матері та Христини ще раз переслуховуючи повідомлення цього кретина, поки Емелі шукала хлопців.
- Вітаю вас! - він єхидно посміхався у камеру. - Мушу визнати, ви не погано справилися дітлахи. Ти ж Есмі, трішки помилилася. Ну нічого. Як то кажуть, новий рік - нове життя. Це я вам обіцяю! До зустрічі у ньому.
Екран погаснув.
- Зовсім нічого не розумію. Що він верзе?!
Я обернулася і злісно помахала головою. У дверях саме показалися друзі. Я звернула увагу на Пашу, який йшов останнім. Його очі були червоними. На губі була недавно заживша рана.
Його вид змусив моє серце стиснулися, тому я швидко відвела погляд. Зараз у нас були інші важливіші проблеми.
- Що він сказав? - запитав Декстер, підходячи блище.
Королева увімкнула для них відео заново. Його єхидний голос вкотре промовляв одне і теж. Сама ж жінка обернулася і відійшла далі. Вона обіперлася руками на спинку стільчика. Із нею було щось не те. Я помітила як її руки леть помітно тремтять, а очі бігають столом у паніці. Такою я її не бачила ще ніколи.
- До зустрічі у ньому, - почулося із монітору, перед тим, як екран згас.
- Що це в біса було?! - промовив Паша, підвівши одну брову догори, як умів тільки він.
- Він з'їхав з розуму! - обурилась Емелі.
Я почула дивний звук із монітору, а оглянувшись, побачила як Паша підіймав трубку від наших друзів. Обличчя Дімітрія з'явилося в кадрі і, напривеликий жаль, воно виглядало ще гірше ніж наші.
Я підійшла блище і проштовхнулася поміж Пашою і Емелі, так як була найнищою.
- Ви вже бачили повідомлення?
- Так, - відповіла за всіх я.
- Ми розшифрували, що він мав на увазі.
- Не кажіть, що це можливо, - промовила моя мати, підійшлавши до екрану.
- Так! Так, він хоче застосувати газ, - Діма виглядав як ніколи налякано.
- Який газ?
- Газ пам'яті, - пояснила мати. Але я всерівно нічого не розуміла.
- Який...? - почала я, але Есміральда мене наче і не чула.
- Але ж, він зачепить і ваше місто також!
- Технічно так, - погодився хлопець з того боку. - Але фактично він зачепить місто1 тільки із старими хмарочосами. На початку будувалися тільки вони. Але зараз у нас є багато прибудов на великій відстані від основного центу. Туди газ не дійде. А от ваші міста, він поглине повністю.
- Ти думаєш він готовий піти на це? - із надією на зворотнє, запитала матір.
- Нажаль, це точна інформація із міста1. Від кого, сказати не можу.
«Ліза» одразу зрозуміла я.
- Що за газ? - запила я.
- Забуття, - промовив ззаду мене Паша.
Мої очі округлилися, а серце зупинилося. Я нажахано обернулася на матір.
- Як це можливо?
- Люди минулого не залишили нам рецептури цього газу. Відтворити його неможливо. Але вони залишили механізм для екстрених дій. У разі, якщо людство знову погрузне у війнах. Щоб хтось міг знову стерти усім пам'ять.
У вухах голосно забриніло. Я замовкла не в змозі щось вимовити.
Газ забуття це саме те, про що нам розповідали на так званих уроках історії. Це найбільш моторошна річ, з усіх, що я чула. Кажуть, деякі люди навіть деколи згадували фрагменти із минулого життя, але не розуміючи, що з ними відбувається, сходили з розуму. Ми не можемо допустити цього вдруге.
- Є тільки один спосіб йому завадити, - промовив чоловічий голос.
- Натиснути на кнопку самознищення, - проказала Христина, яка до того мовчала. 
Дімітрій мовчки кивав.
- Де вона, та кнопка? - вичавила із себе я.
- Там де і кнопка екстреного перезапуску, вони разом, - пояснила матір.
- Це означає...
- Це означає, що скоро ми відправляємося у ще одну подорож, - проказав Дімітрій. - Пакуйте речі.