Під забороною: Повернення

Розділ 53

***
Ми лежали із Христиною у холодній палатці. Іноді мені здавалося, що я вже точно щось собі простудила. Тут було зовсім трохи тепліше ані ж на вулиці. А ще сиро. Я майже із головою накрилася теплим одіялом і двилася догори. Чомусь, мені ще не хотілося спати. У голові роїлося безліч думок.
- А чому ви із Камілою вирішили взяти нас аби відімстити Равену? - запитала я. - Ну типу, ви могили вибрати будь кого, крутих лицарів, професійних найомників, але взяли нас.
Я почула як дівчила повернулася до мене і тяжко видихнула.
- Я сподівалася, що ти в мене про це не питатимеш.
- Чому?
- Ну, це складна, довга історія.
- Це ціла історія? - здивувалася я.
- Так.
Дівчина ще на мить витримала мовчанку, а тоді почала свою розповідь.

На вулиці був прохолодний осінній вечір. У місті царила тиша. Тільки не у місцевій корчмі. Дерев'яний заклад користувався неаби якою популярністю як серед місцевих, так і серед проїжих. Вона розташовувалася на одній із найнасиченіших доріг із головного палацу до півночі. Тут можна було дешево попоїсти, а поки ти робитимеш це, твоїх коней напоять та нагодують. Привабливим це місце було і для любителів випити, або знайти собі жінку на одну ніч. Такі послуги тут теж надавалися.
Усередині було тепло і голосно. Десятки голосів змішувалися у один суцілий гамір. Звідусіль чулися цокання кухлів та сміх. Між дерев'яними столами бігала молода дівчина із колючими очима. Їй не подобалася, ані її форма, що мала великий виріз, ані її робота. Але тут добре платили. Брюнетка була сиротою, тому і вибору великого у неї не було.
Дівчина віднесла три великі кухля пива і уміло ухилилася від руки гостя, що цілилася на її стегна.
- Ти чого маленька? - промовив п'яним голосом чоловік.
- Ненавиджу цю роботу! - пробурмотіла вона і пішла до столика із новим відвідувачем.
- Щось бажаєте? - привітно запитала дівчина у чоловіка середнього віку.
- Келих пива будь ласка.
- Вам світлого чи темного?
- На ваш розсуд. 
Брюнетка мовчки кивнула і підійшла до стійки із бочками. Вона набрала найпопулярніший напій. Вилаялась через пінку, яка перехилилася через вінця і вилилась її на руку. Дівчина повитирала долоню у фаркушок і віднесла зомовлення чоловіку.
Той відпив ковток, злизав білу піну із бороди і промовив:
- Христина Опарченко?
Очі дівчини округлилися від страху і шоку. Жоден не називав її справжнього імені з того часу як вона втратила батьків.
- Ні, ви мабуть помилилися...
- Я не помилився, і ти це знаєш.
Чоловік відпив ще один ковток. Христина вже думала куди тікати, коли гість продовжив:
- Я не збираюся здавати тебе владі. Та і хто повірить. Усі знають, що діти Івана та Софії померли разом із ними. У мене для тебе є пропозиція.
Дівчина насторожено дивилася на незнайомця. Вона розуміла, що у його словах є логіка.
- Ви із сестрою добре замаскувалися. Молодці!
- Що вам від мене треба?
- Я ж кажу, пропозиція. Сідай.
Чоловік запросив жестом руки дівчину сісти на лавицю навроти. Брюнетка мить повагалася, оглянула усе навколо і присіла.
- У мене є особисті рахунки із цим Равеном, але зараз не про це. Тобі ніколи не хотілося перерізати йому горлянку? Побачити як він страждає за все те, що зробив із твоїми батьками?
Христина пригадала усі сни, у яких їй снилося як вона вбиває того ненависного чоловіка. Як із його тіла витікає гаряча кров, а сам він кричить від болю, як кричав її батько. Вона пригадала усю ту ненависть, що відчувала та маленька дівчина сидячи у шафі із своєю сестрою, доки злі чоловіки вбивали її батьків.
- Припустимо.
Чоловік посміхнувся.
- Ти можеш це зробити!
Дівчина різько підняла свій холодний погляд на обличчя незнайомця.
- Як?
Він відпив іще один ковток і почав: - Якими б натренованими не були б твої солдати і скільки б їх не було, ти не зможеш добратися до Равена, через його круту зброю. Це ти і без мене знаєш. Тобі потрібен хтось, кого він не захоче убити. Хтось, хто буде для нього цінним трофеєм. Тільки так ти зможеш підібратися до нього блище і..., - чоловік провів великим пальцем по шиї прицмокнувши.
- І хто ж це?
- Монархи. Чим більше їх і із вищим статусом тим краще!
Дівчина засміялася: - Чи ви гадаєте, що кожна кельнерка має кількох подруг принцес, які готові піти вбивати із нею невідомого чувака із міфічного для них міста?
- А хто сказав, що вони підуть убивати?
Христина примружила очі:
- То ви пропонуєте...?
- Збрехати їм, так. Ввести в оману! Багато хто із твоїх однолітків страждають у стінах палацу через нерозділене кохання або надмірний контроль із боку батьків.
- Мені б їх проблеми, - дівчина повела очима.
- От і я про те ж. Ти можеш пообіцяти їм ідеальне майбутнє, у місці без їх батьків і слави! Повір, багато з них погодяться. А потім, поставити їх перед фактом. Або життя, якщо вони тобі допоможуть, або голодна смерть у лісі.
Очі дівчини округлилися. У них з'явився страхітливий блиск. Її губи розтяглися у хитрій посмішці. Вона лише ствердно махала головою.
- Чому ви хочете допомогти мені? - запитала дівчина.
- Я не хочу допомогти тобі, я лише хочу прибрати Равена. Я використовую тебе так, як ти використаєш королівських діточок.
Христина посміхнулася.
- Пиво за мій рахунок, - промовила дівчина.
Чоловік засміявся і відпив ще один ковток.

- А тоді я зустрілася і Камілою. Розповіла їй це і ми почали вивчати життя королівських підлітків і мажорів у її місті. Першими моїми жертвами стали Декстер і Ніколь. Я була майже впевнена, що вони попадуть на мій крючок, коли дізналася їх історію.
- А звідки ти дізналася?
- Я платила слугам, - спокійно відповіла Христина.
- А ми із Емелі? Нас теж ти вистежила?
- Ну з Емелі все взагалі було дуже просто. Я зустріла її п'яною на якомусь балу і вона одразу погодилася. Я спочатку навіть не повірила, що вона Вайт. Думала, може бреше, але коли зрозуміла, що це вона... Я була, м'яко кажучи, щаслива. Потім я дізналася від неї, що вона дружить з тобою і..., - дівчина захоплено видихнула. Це було моторошно. Розуміти, що хтось, настільки знайомий тобі, спочатку полював за тобою, а потім хотів використати тебе як наживку. Захоплення у її голосі було схоже на те, яке виникало у мене, коли я ловила велику здобич.
- Я була в захваті, коли познайомилася з тобою і, коли Емелі запевнила мене, що ти точно підеш з нами. Я знаю, мабуть тобі дико це чути, але для мене ти була найкращим уловом. Я так гордилася собою через це.
- Зрозуміло, - відповіла я. Мені було вже не так приємно знаходитися із подругою в одній палатці. Та чи подруга вона мені взагалі?
- Не кажи тільки іншим, добре?
- Ага, - відповіла я, розуміючи, що додаткові сварки зараз нам ні до чого. - А хто був найціннішим для Каміли?
- О, це був Макс, - відповіла дівчина. - Він син дуже впливового у їх місті чоловіка. Вона вийшла вона на нього теж випадково, усе так гарно зійшлося. Каміла завербувала Пашу, а тоді, аби насолити йому, Макс сам намовив піти Сніжку. У нього наче теж були якісь проблеми із батьком. Ну це ж везіння!
- Так, - промовила я, із моторошними мурашками на шкірі. - А ви не думали про те, що це просто гачок Равена, на який ви попалися? - із страшним усвідомленням, промовила я. Усе сходилося, ми йому потрібні були для угоди про видобуток наших ресурсів. Він не передбачив тільки того, що моїй матері апсолютно начхати на моє життя.
- Із кожним днем мені усе більше здається так, - призналася дівчина. Я нервово проковтнула слину. - Але тоді нам так не здавалося.
- Слухай, - дівчина повернулася до мене обличчям. - Як би дико це все не починалося, я рада, що знаю кожного із вас, ви дійсно стали мені цінними. А особливо ти Браєр.
- Дякую, - промовила я легко посміхнувшись. Але я не могла позбутися того моторошного відчуття, що ще задовго до того, як ми прибули у місто1, Равен вже давно спланував наші життя. Але схоже, усе вийшло з-під його контролю.