Під забороною: Повернення

Розділ 15

***

У тронній залі, за традицією зібралися міщяни різних статусів, що сподівалися отримати допомогу у ЇЇ Величності королеви міста. Вони уважно дослухалися до кожного слова та стежили за її жестами. Усі громадяни дуже поважали свою правительку і ніхто навіть не смів сумніватися у правильності чи правдивості її слів. Окрім одного дивного чоловіка у чорному капелюсі, засівшому у дальньому кутку. Він чемно чекав своєї черги, нікого не перебиваючи. Кожен присутній висловлював свої потреби. Здебільшого, це було мало важливі речі, а як: «міщяни просять зробити їм безкоштовно школу» чи «на моїх полях зараз неврожай, люди можуть мати голодну зиму». Усі ці речі були абсолютно не цікавими королеві і вона пропускала їх повз вуха.
Нарешті велична пані у зеленій сукні перевела на дивного чоловіка погляд, запитально кивнувши.
- Здраствуйте, ваша високосте, - промовив чоловік невідомого віку. Його обличчя було непомітним за великим чорним циліндричним капелюхом. - Як королівська родина?
Це питання було дивним і нетиповим для такого роду зустрічі, але королева у хорошому настрої лише посміхнулася.
- Королівська родина як ніколи добре! - відповіла вона, навіть не подивившись у сторону чоловіка.
- Радий чути! Щаслива королева - щасливі піддані.
Незнайомець успішно завойовував прихильність жінки. Такі запитання, після скарг на тяжке життя, були наче гаряча ванна після тяжкого робочого дня.
- Так-так, - задоволено промовляла руса жінка.
- Стосовно вашої дочки, вона ж недавно повернулася. Як принцеса?
Це питання насторожило навіть слуг, які переглянулися між собою, після годинною мертвої стійки. Але не королеву. За звичайних обставин, це запитання було б останнім. Можливо, далося в знаки трояндове вино, яке королева випила перед зустріччю.
- Принцеса чудово!
- Прекрасно! - продовжив невідомий, досі не видавши жодної емоції. - А куди ж могла зникнути принцесса на такий довгий час. Об'яви «Розшукується» із її обличчям висіли у всіх куточках міста майже пів року.
- Вона була на півночі. З друзями. Але принцеса вже давно зрозуміла свою помилку і дуже шкодує.
Атмосфера в залі починала потроху душнішати. Усі купці здивовано переводили погляди назат.
- А чому ж тоді її настільки довгий час ніхто не бачив? Вулиці просто кишіли її портретами.
Королева різько підвела голову і подивилася прямо на чоловіка. Зрозумівши, що рішення відповідати йому було помилкою, її обличчя вкрила зла грим-маса. Але вже через секунду на королівському обличчі знову засяяла посмішка.
- Я сама дуже довгий час задаюсь цим питанням.
- Якщо вона була на півночі, чому ж тоді її вперше помітили взагалі у протилежному боці міста?
Пани задумливо переглядалися одне з одним, наче почали думати над словами дивака.
- Вона просто пішла з півночі туди, - промовила королева, стримуючи злість, що закипіла всередині.
- Чому ж її тоді ніхто не помітив подорозі? У кого вона весь цей час жила? Що їла? Де купувала одяг? Чому ніхто її не бачив?
Незнайомець накидав складні логічні питання на які королева не могла правильно відповісти. У неї було надто мало часу, аби придумати щось правдоподібне.
- А якщо вона і ховалася, то чому вирішила здатися ? Чому не продовжила?
- Її вночі помітили місцеві мешканці. Вони то й повідомили лакея. Ці добрі люди вже отримали свою нагороду.
- Хіба ж це не принцеса та її друзі самі вийшли до людей? Не самі попросили покликати лакея? - викидав свої заготовлені питання чоловік.
Жінка зрозуміла, що потрапила у пастку підступного журналіста. Але завершувати розмову зараз було небезпечно, адже купці засумніваються у правдивості її слів, а їх було багато.
Цю гру потрібно дограти, - подумала королева. Вона зробила спокійне, незворушне обличчя і відповіла на запитання чоловіка: - Можливо і так.
- Тобто ви цього не заперечуєте?
- Звісно ні, вам видніше, - почала гратися із ним, наче кіт з мишкою, королева.
Загадковий чоловік посміхнувся лише одним кутиком губ, наче знаючи, що козирі вже у його рукаві.
- А що ви тоді скажете на те, що вони вийшли з темного лісу?
Королева відчула, як за її спиною пробіглися крижані мурашки. Такого з нею вже давно не відбувалося. Русява жінка відчула, що вона, вперше за десятки років - програє.
По-своєму розцінивши мовчання королеви, чоловік продовжив.
- Я скажу більше: На мою думку весь цей час її ніхто не помічав, бо у місті її просто не було!
У залі запанувала мертва тиша. Навіть купці, які час від часу перемовлялися одне з одним - зараз ошелешено мовчали.
- Тобто ви хочете сказати, що нібито вона провела пів року у лісі, а потім вийшла звідти живою і неушкодженою? Що за нісенітниці! Усі в королівстві знають, що живим з лісу не повертається ніхто! - По її обличчю розповзлася широка посмішка.
Королева намагалася висміяти аргументи невідомого, адже розуміла - головні у цій грі купці. Саме вони розноситимуть ту думку, яка зараз звучатиме переконливіше. Нажаль, і невідомий знав це.
- Саме так! Я вважаю, що принцеса провела там більше ніж півроку. А ще, що королівська молодь не могла піти туди за своєї волі.
Жінці на троні достатньо було лише насмішкувато посміхнутися, аби переконати решту у неправдивості сказаних слів.
Купці та пани на лавицях, почали тихенько підсміюватися над невідомим.
Але щось у тому чоловікові було не так - це королева знала точно. Він не рухався, не обводив поглядом залу. Невідомий не переживав, що виграш буде його і це насторожувало найбільше.
- Пів року назат, зразу після зникнення принцеси, я поспілкувався із місцевими мешканцями, і вони дійсно бачили невідомих підлітків на своїх вулицях. Вони сказали, що це здалось їм дивним, адже їх було кілька. Вони всі проходили майже в той самий час, але окремо. І всі в одному і тому ж напрямку - усі вони ішли у ліс.
До горла королеви підступив гіркий клубок.
- І місцеві забули б це в той самий день, якби за пів години після останнього підлітка, їхніми вулицями не промчала королівська гвардія. Страшне видовище, казали: величезні колісниці, озброєні лицарі, злі собаки. І всі вони жинуться слідам за купкою невідомих дітей, у недоступний ліс. А потім, повернулися ні з чим...