Під забороною: Повернення

Розділ 40

- Ти впевнений? - перепитав вже мабуть третій раз Паша.
- Так Паша!
Ми стояли у зв'язковій кімнаті. На лінії був Дімітрій. Усі були наляканими та розгубленими.
- Чому ти раніше не сказав? - запитав Декстер.
- Тому що я не маю доступу до їхньої техніки, а на радарах я побачив би їх лише, коли вони вже були б у вашому місті. У лісі немає радарів це заборонено. Я думав, що вони підуть туди, бо там є їх мета. І королева теж так думала. Але, я дізнався маршрут, з дуже перевіреного джерела і одразу повідомив вам.
- Якого джерела?
- Нашу хвилю можуть прослуховувати.
Ми замовкли. У мене всередині усе зупинилося. Весь цей час Ревен міг нас прослуховувати.
Я обіперлася руками на стіл, так як відчувала, що ноги мене вже не тримають.
- Скільки ми маємо часу до нападу?
- Ну десь три години, - відповів Діма.
Паша глибоко видихнув і обірвав зв'язок. Хвилину ми мовчки дивилися одне на одного. У моїй голові вже не було жодних думок. Тільки страх.

***

Ми вирішили, що нам буде безпечніше у бібліотеці. Тут точно не було ніякої техніки і можливості нас прослухати. Принаймі на це ми сподівалися.
Ми розгорнули карту палацу, і карти які показували місцевість навколо, на великому столі.
- Ми не відіб'ємо напад самостійно, це безглуздя, - казав Паша.
- А хіба у нас є вибір? - відповів Декстер.
- Так, потрібно розповісти міщянам, аби вони боролися з нами.
- Це порушить устрій міста! Буде паніка!
- Напад і так порушить устрій і зчинить паніку, але люди хоча б будуть підготованими!
- Нівякому разі не можна...!
- Так у нас вибору немає, чи ти хочеш здохнути?! - зірвався на крик блондин. Хлопець нервово гримнув долонями по столі.
- А якщо Дімітрій помилився? Якщо вони не нападуть? Що ти робитимеш тоді?!
- Вирішуватиму проблему по мірі її виникнення.
- А для чого створювати її?  - нерви друга вже теж помітно здавали.
- Бо інакше нас чотирьох підсмажать за кілька секунд!
- Вирішувати Браєр, - промовив принц.
- Що? - мої думки вирували зовсім не тут.
- Що ти скажеш?
Я підвела очі і подивилася на друзів. Я знала, що зараз приймати рішення маю тільки я, адже в кінці кінців відповідальність за них нестиму теж тільки я. Зараз я залишилася за головну в палаці, а отже, й у цілому місті.
- Паша правий, - промовила я і почула розпачливий стогін Декстера. - Ми не поборемо десяток роботів учотирьох. Я зараз же попрошу вартових аби вони оголосили термінові збори і об'явлю місту про загрозу.
Промовивши це, я, не зважаючи ні на мить, рушила вперед, відцокуючи підборами по підлозі. Хлопці так і залишилися стояти там. А де була Емелі, я не знала.

***

Я почула як за вікном дзвонять усі дзвони церков та дудять у труби стражі із балконів палацу. Вони сповіщали людей про термінові збори на королівському подвір'ї.
Я швидко повернулася у бібліотеку. Хлопці вже придумали стратегію:
- Ми розділимо людей на чотири групи під проводом кожного із нас. З тобою, - Декстер показав на мене, - лучники. Ви будете стояти на балконах на у вікнах палацу. Ви надто цінні, аби залишати вас на відкритому просторі.
- Під моїм керівництвом буде артилерія. Ми розмістимось ось тут, - принц показав пальцем на карті на задню частину палацу. - Паша та Емелі вестимуть кінну піхоту: людей із мечами, кинжалами, ножами і так далі. Вони будуть тут і тут, - хлопець вказав на протилежні сторони палацу. - Ціль Ревена - повалити владу Жакновських. І цього не можна допустити.
Я мовчки ствердно кивала, розуміючи, що краще і не придумати.
- Тоді я накажу вартовим замкнути усі кімнати і залишитись на охороні найважливіших залів, як казни наприклад. А Емелі..., - я підвела очі і оглянулася довкола, - а де, до речі Емелі?
Хлопці запитально переглядались. Я зрозуміла, що вони теж не помітили її відсутності.
- Я тут! - почувся жіночий голосок, за книжковими полицями. За кілька секунд звідти вигулькнула Міл. Дівчина тримала в руках великий червоний згорток.
- Якщо ж ми вже залучатимемо людей, нам потрібно якось показати їм куди цілитися, - промовила вона і розгорнула розгорток. На червоній шести метровій у довжину та майже трьох у ширину, білою фарбою був зображений робот. Точно такий, якого малював Паша.
Дівчина позначила на малюнку стрілочками датчик.
- Геніально, - промовила я. Декстер підійшов до Міл і поцілував її у лоба, ніжно обійнявши за плечі.
- Тільки у нас є ще одина проблема, - промовив Паша, опускаючи нас на землю після вдалої ідеї подруги. - Люди мені не довірятимуть. Я буквально ніхто!
Я подивилася на нього і глибоко видихнула. Чому все так складно?