Під забороною: Повернення

Розділ 57

***

Я стояла біля вогнища, яке нещодавно розпалили друзі. Зімкнувши руки на грудях, я дивилася на теплі помаранчеві язики, не в змозі приховати посмішку. Її у мене викликали спогади про минулу ніч. Прокинулася я сьогодні від ніжних поцілунків Паші. Це і забезпечило мій хороший настрій.
Усе навколо для мене наче стало яскравішим. Зимовий ліс вже не здавався таким похмурим і сірим, трав'яний чай не був таким несмачним, а на вулиці наче було вже не так і холодно.
- Я чула ви вчора помирилися, - промовила Емелі, підійшовши до мене. Я виринула із роздумів і підняла погляд на неї. Вона стояла навпроти.
- Хто тобі сказав?
Подруга хитро посміхнулася.
- Вона по іншому чула, - промовив чоловічий голос позаду мене. Схоже Паша завершив збирання нашої палатки. Я ще мить не розуміюче дивилася на дівчину, а тоді до мене дійшло. Моя усмішка перетворилася на якусь винувату, а мої щоки вкрилися рум'янцем. Я знічено заховала очі.
- Чому ти постійно соромишся? - здивувалася Міл. - Це ж нормальні речі.
Я відчула як з-заду підійшов Паша і обійняв мене. Його руки зімкнулися навколо моїх плечей. Підборіддям він ніжно притулився до моєї голови.
- Я рада, що ви помирилися, - щиро промовила білявка. - Хоча Паша і козел, але якщо він робить тебе такою щасливою, то я готова його терпіти.
- Рівно такої ж думки я про тебе, - відповів Паша подрузі.
Вона ще ширше посміхнулася.
Я відчула гарячі поцілунки біля вушка. Мої очі заплющилися, а ширшу посмішку на моєму обличчі годі було і вигадати. Я відчувала, що хлопець теж посміхається.
- Ти подивися який він щасливий лис! - почувся голос Емелі. - А весь цей час ходив як скислий помідор. Так от чого тобі не вистачало!
Я розплющила очі і подивилася на Пашу. Погляд його блакитних очей був голодним і звабливим. Він обернурнувся на Емелі і спокійно відповів:
- Так, мені не вистачало Рай.
Я побачила як наближається Декстер із казанком повним води.
Паша знову нахилився до мене:
- А ще мені не вистачало хорошого, якісного с...
- Давай без подробиць, - перебив Декс.
Я відчула як мої щоки знову почали горіти.
- Поцілунку, - промовив мені на вушко Паша. - Мені не вистачало хорошого, якісного поцілунку, - повторив він голосніше.
Ми дружньо засміялися.
- Що ж ви такі зануди?! - проказала Емелі, дивлячись на брюнета.
- Скажи! - погодився блондин.
Я обернула голову до коханого і надула губки ніби просячи поцілунку. Він посміхнувся, нахилився до мене, доторкнувшись губами. Його уста були теплими та вологими.
- О, ви помирилися. Шкода! - почувся голос Макса. Ми завершили поцілунок і я обернулася до вогнища. Макс саме приніс сухий хворост аби його краще розпалити. - А я казав їх не можна в одну палатку.
- Запалюй вогнище, - фиркнув йому Паша.
Макс присів біля вогню і обернулася на блондина: - Я це і роблю, а потім піду і запалю твою сестру.
Я відчула як м'язи Паші напружилися. З його обличчя спала усмішка. Усі знічено мовчали.