Під забороною: Повернення

Розділ 45

***

Я стояла на одному із балконів палацу. На кожному із них було стільки лучників, скільки максимально могла вмістити площа споруди. Також вони були на терасах даху та виглядали із деяких вікон.
Біля мене було сотні стріл, вони були просто повсюду. Мій футляр був набити ними. Збоку мене стояла бочка із горючою рідиною, котру мають підпалити під час бою.
Я тримала дерев'яний лук однією рукою, з іншого боку за спиною белемкався важкий футляр. Моє кучеряве волосся розвіював сильний зимовий вітер. На вулиці був кінець листопада.
Лучники біля мене виглядали сполохоними і постійно між собою перемовлялися.
Передімною стояв полк Марика, але я не бачила хлопців. Я була надто високо і далеко. Люди внизу здавалися кольоровими цяточками.
Я голосно видихнула і обіперлася на кам'яні перила. Мій погляд був прикутий до лісу. Звідси його було добре видно. Темно-зелена смужка вкривала небосхил. Сонця не було видно. Небо було сірувато-білим і похмурим.
Біля мене стояв молодий хлопець років двадцяти. Я не бачила його раніше. Охоронці сказали, що він один із найкращих лучників міста. Тому його відправили до мене. Чорняве неслухняне волосся хлопця розвивав вітер, а він постійно намагався заправити його за вухо. У нього були зелені, повні страху перед невідомим, очі. Але він впевнено стояв на своїй позиції.
Я перевела погляд назат на ліс і за мить, мені в очі кинулися кілька дивних цяток на горизонті. Чорні цятки стрімко наближалися і я знала, що це.
- Запалюйте вогонь! Заряджайте стріли! - встигла закричати я, а за мить усі звуки навколо поглинув смертоносний гул літаків.
Служниці запалювали рідину у залізних діжках одна за одною. Я вийняла одну стрілу і зарядила її у лук.
Менше ніж за хвилину, прямо перед нами, зупинилися з десяток гвинтокрилів та великий військовий літак. Я уважно стежила за їх діями, не даючи команди стріляти. Один із них увімкнув світло, яке за мить перетворилося у голограму із головою Ревена.
Вираз його обличчя викликав в мені злість та відразу. Я міцно стиснула щелепи і натягнула стрілу.
- Жителі міста3, вітаю вас! - почувся його голос. - Усе що потрібно вам - мир, а усе що потрібно мені - ваша королева та її принцеси. Віддайте нам їх, забезпечте безпечне проникнення моїх людей у палац і я гарантую вам мир і процвітання!
На вулиці запала мертва тиша. Було чути лише гул вістря гвинтокрилів. Люди мовчали. А я чекала поки міщяни зроблять свій вибір. Ця мовчанка тривала п'ять секунд, десять... Раптом хтось знизу викрикнув: Принцеса Браєр!
Воїни миттєво підхопили новий воєнний клич і почали гукати його.
Моє обличчя засяяла горда посмішка. Я натягнула стрілу і випустила зі словами:
- В атаку!
Стріла поцілила прямісінько у лоба голограми Ревена.
Військо войовниче закричало. Ще кілька секунд нічого не відбувалося. Гвинтокрили просто трималися у повітрі. А тоді їх нижні люки почали відчинятися. Звідти полетіли дивні металеві десантники - роботи.
Натягнувши палаючу стрілу, я почала випускати їх у металевих загарбників.