Під забороною: Повернення

Розділ 23

***

Ми традиційно сиділи за сніданком у великій залі. Увесь стіл був, як завжди, завалений їжею, яку просто неможливо з'їсти, а із великого панорамного вікна, виднілося ранкове місто.
Небо сьогодні зайшлося щільними хмарами, тому сонце не засліплювало очі, а навпаки, я б сказала, саме зараз нам дуже не вистачало сонечка. Адже настрій у мене та Паші був піднесений, чого не скажеш про наших співбесідників.
Мати і Роза сиділи наче у воду опущені, і я знаю чому. Всі знають чому.
Якщо вчора ще сумнівалася над тим, чи правильно вчинила, то сьогодні, дивлячись на них, я готова була повторювати наш танець знову і знову. Зазвичай все було навпаки, вони випереджали мене та обводили довкола пальця. Але в останніх партіях - виграш за мною.
Ми із Пашою спокійно снідали, поки тим двом нічого не лізло до рота. Потицявши млинець, королева залишила його у спокою, поклавши срібні прибори на стіл, і підвела погляд.
- Ну такого я від вас не очікувала...
Ми далі продовжили мовчки їсти:
- Я думаю ми не знайомі належним чином з вами. Може розповісте нам щось про себе? - звернулася мати до Паші.
Хлопець явно смакував цей момент. Адже до вчорашнього вечора, він був непотрібним і нецікавим ганчір'ям для моїх родичів. Та й не тільки для них.
Паша спокійно дожував млинець, поклав прибори на стіл і заглянув прямо увічі королеві, випрямивши спину:
- Так, ви не надто цікавилися мною раніше... Що ж, мене звати Павло Іванченко, мені вісімнадцять і я із міста 2. - Витримавши паузу, хлопець додав: - І це все ви і без мене вже знаєте із мого дос'є, яке вперто ігнорували до вчорашнього вечора.
На обличчі коханого проявилась впевнена переможна посмішка із ямкою на щоці.
- Ти правий, - відповіла королева, що наче змія, уважно вглядалася в хлопця. - Але я хочу більше.
- Справді? Це все, що було у тому дос'є?! Я правий? У вас же є доступ до найвищих технологій цього світу, якщо я не помиляюся, і ви взнали лише це? - грався Паша, вдаючи розчарування.
Я давно знала, що хлопець любить втерти носа своїм ворогам, але що він гратиме настільки майстерно - навіть не підозрювала. Наче йому вже не вперше доводиться вести подібні розмови.
На обличчі мами промайнула легка посмішка: - Ні, я не маю «найвищих технологій». Їх мають лише всім нам відомі хто, а я запросила інформацію на тебе, але вона іще не прийшла.
- Довго..., - награно здивовано промовив він.
- Може відповіси на моє вчорашнє запитання? - підключилася Розалінда. - Хто твої батьки? Яке місце ти займаєш у своєму місті?
Це запитання було подвійним. Я бачила по Розалінді, що вона хоче його словами підтвердити свої здогадки - що він зі мною через гроші і владу. Але і Паша зрозумів це і неквапливо почав розповідати:
- Ну, мій батько Петро Іванченко, - він зловив погляд моєї матері, який миттєво затмарився, наче на підтвердження її найгірших здогадок. - Так, ваша високосте, той самий, - блакитний погляд повернувся до моєї сестри. - Яке місце я займаю. Ну, припустимо, місце сина найбагатшого бізнесмена, тобто, не знаю як по-вашому, ну купця, чи лорда? Словом, я ріс навіть у кращих умовах ніж ви і зовсім не претендую на гроші Рай, бо маю достатньо власних.
Погляд Розалінди змінився, наче Паша вмить підмінили на іншу, більш приємну їй особу. Вона заправила пасмо волосся рукою і обіперлася підборіддям на долоню, вдаючи що уважно слухає. Від побаченого я не втрималася і закотила очі.
- Так от як ти її називаєш, Рай? - пасміялась королева. Есміральда відпила трішки кави, формулюючи своє наступне запитання.
- Іванченко..., - протяжно повторила вона. - Він ж мертвий так?
Я знала наскільки ця тема була болючою для хлопця, а також, бачила, що мати добре знала відповідь на питання. Вона задала його лише аби зробити боляче Паші.
- Так, - коротко відповів хлопець.
Есміральда посміхнулася: - Пам'ятаю як раділа його смерті. Ніколи не любила твого батька. Він був жахливою людиною! - невимушено продовжувала жінка.
- Але я не він...
Хлопець стиснув мою руку під столом. Я зовсім нічого не знала про його минуле. Тому навіть поняття не мала, чи дійсно його батько був поганцем чи мати знову грала на його почуттях.
- Що ж, Паша,- передражнила королева, - якщо я запропоную тобі гроші, золото, палаци, жінок, будь-яку! Усе що забажаєш! Ти підеш? - Я знала, що у свої слова мати і сама не вірила. Але перевіряла.
- Я вже сказав вам, що гроші мене не цікавлять! І не цікавить мене ні ваш трон, ні місто. Я тут лише заради неї, - хлопець перевів очі на мене, я саме витирала підборіддя від полуничного варення, яке весь цей час наминала із млинцями. Паша щиро посміхнувся побачивши мене в такому вигляді. А на моїх щічка виступив рум'янець.
Мати не зважала на нас. Вона кивала, задумливо вдивляючись у стіл. За кілька секунд вона підвела погляд, тепер вже на мене.
- Ну що ж, Браєр. Я думаю ти не зовсім розумієш, що таке бути королевою, а ба більше, Ти! - Жінка люто глянула на Пашу, втрачаючи терпець. - Розумієш, тобі не обов'язково бути тільки із королем, якщо ти розумієш про що я, - сказала мені мама. - Ви можете бачитися лише на балах та урочистих зустрічах і все! Ти можеш і далі бути із Пашою, просто твоїм законним чоловіком буде Марик.
- Що ти таке кажеш мамо? Та за кого ти мене маєш?
- Це нормально Браєр!
- Це ненормально! І ніколи нормальним не стане. Я не виходитиму заміж за того кого не кохаю! - наполягала я.
- Одружуватись через кохання не розумно! Так роблять тільки бідняки! - обличчя королеви почало рожевіти від гніву.
- Так роблять щасливі!
Мої слова повисли у повітрі. Мені здалося, що це заставило мати про щось замислитися, але дуже скоро, вона надала обличчю звичний вигляд і продовжила:
- Ти мусиш вийти заміж за Марика.
- Я не робитиму цього!
- Я цього не дозволю!
Одночасно вимовили ми з Пашою. Його слова викликали на обличчі королеви насмішкувату посмішку.
- І що ж ти зробиш щоб цьому завадити? - із викликом у голосі промовила вона. - Ти хоча й маєш гострого язика, та на цьому список твоїх достоєнств казінчується.
Мати відпила ковток улюбленого вина і знову заговорила до мене:
- Розумієш Браєр, якщо ти не вчиниш правильно, наш конфлікт із північчю тільки назріватиме. Окрім того, подумай, що про нього скажуть міщяни. Хто він? Чи ти зібралася розповісти їм правду, - мати посміхнулася, вказавши на Пашу.
- Чи ти вагітна? - раптом вкинула Розалінда. Обличчя матері змінилося, але я швитко заперечила: - Звісно ж ні!
Королева полегшено видихнула: - Сподіваюся у тебе вистачило розуму не спати з ним.
Відповіді вона не збиралася чути, але й правду я б їй не сказала. Служниця підійшла до матері і сказала їй щось на вухо, після чого повернулася на місце.
- Так, годі балачок, - промовила мати відпивши ще ковток трояндового напою. - Зараз сюди прийде родина Огнєвих. Це твій останній шанс і я сподіваюся ти не схибиш!
- Що? - я встигла вимовити тільки це, перед тим як двері прочинилися. На порозі стояв Марик та його батьки. Лорд та міледі були вдягнуті у смарагдові вбрання. Лише їхній син прийшов у простій білій сорочці та чорних штанях. Сім'я вклонилася перед нами, адже вони були нище нас за статусом.
Я відчула як Паша під столом стис мою руку, обернувшись, по його губах я прочитала: - Що відбувається?
І так само, самими губами проказала: - Я не знаю.
- Вітаю, - миролюбно промовила мати хлопця. Королева відповіла стриманим кивком.
- Радий вас бачити, - сказав батько, допомамагаючи своїй дружині сісти за стіл.
- А він що тут робить? - обурився Марик, люто зиркаючи на Пашу.
- Заспокойся, - лагідно промовила до сина леді Огнева. На знак підтримки, вона ніжно погладила сина по плечу, а той дратівливо відсмикнув його, наче обпікшись.
- Ми домовлялися обговорили вчорашнє «непорозуміння», - грубим голосом почав лорд.
- Так лорде, саме так. Ви дуже вдало назвали це «непорозумінням». Ми із дочкою усе обговорили і вона змінила своє рішення. Правда ж Браєр?
Деякий час я мовчала. Наче осмислювала чи правильний вибір я роблю, але вороття назат немає.
- Ні королево. Я не змінювала свого рішення. Я не хочу виходити за Марика.
Краєм ока я побачила як королева роздратовано відвела погляд. А от в очах Марика, який сидів прямо напроти мене, я бачила образу. Там сидів маленький, ображений на неслухняну іграшку, хлопчик. Тільки от я не його іграшка!
- Але ж раніше все було так добре.., - обнадійливо почала мати мілорда.
- Так, ви праві леді Катаріна, було, - впевнено почала я. - Все було добре, але ваш син змінився. Марик, якого я знала, з яким я бачилася кожного літа, не здатен на змову аби зґвалтувати власну наречену.
Очі хлопця округлилися. Він різько перевів погляд з підлоги на мене. Авжеш Марик не очікував на розкриття таких подробиць.
- Це правда? - злісно запитав лорд Александр.
- Так тату..., - знічено відповів хлопець. Я помітила як його, міцно стиснуті щелепи, ходили з-боку на бік.
У залі знову запала тиша. У кожного були свої причини мовчати. Я подивилася у вікно, намагаючись хоча б на мить втекти з цієї кімнати. Там, на волі, усе було так легко.
- А хто ти? - запитав Александр, явно шокований поведінкою сина, звертаючись до Паші, який сидів прямо напроти нього.
- Він з прикордонників, - швидко перебила Есміральда. - Вони познайомилися під час тієї дурної витівки принцеси.
- Ти закрутив їй голову! - злісно викрикнув Александр Паші. - Ти не достойний руки принцеси! І ніколи не будеш!
- Александре, я думаю нам час! - м'яко промовила Катаріна, але чоловік не чув її.
- А ви ошуканка! - крикнув лорд до королеви. - Ви обіцяли! Стільки років витрачених... на що?! Де результат? Тепер нашим королівством правитиме він? Жебрак! - лорд підірвався з місця.
- Я не..., - втрутився Паша.
- Мовчи! Тобі не давали слово! - гаркнув Александр. - Ви хоч знаєте як опозорили мого сина? Тепер, навіть не чекайте миру з півночі!
Родина Огневих поспіхом виходили із зали.
- Начувайся Есміральда!
Коли двері за гостями захлопнулися, я перевела очі на маму. Її спопеляючий погляд вп'явся в тарілки, які згодом, разом із наїдками, полетіли додолу за помахом маминої руки.