Під забороною: Повернення

Розділ 44

***
Паша

Настав час прощатися. Я обернув голову вбік і побачив знайому фігуру, на фоні повного хаосу, що відбувався зараз у місті. Вона стояла стійко і випромінювала спокій. Це викликало у мене посмішку. Наскільки ж сильною була ця маленька тендітна шістнадцятирічна дівчинка.
Краєм вуха я почув голос Декстера, це витягло мене із роздумів. Друзі рушили назустріч Браєр. Тільки Марик залишився в стороні. І чудово! Першою до Рай підійшла Емелі. Дівчата міцно обійнялися і я знав, що наскільки я б не любив білявку, настільки дорогою вона була для моєї принцеси.
Я повернув голову і помітив Декстера:
- Щасти! - промовив хлопець і обійняв мене, двічі постукавши по плечі.
- І тобі! - промовив я, посміхнувшись.
Ми ніколи не були з ним близькі. Він значно краще спілкувався із Браєр, а не зі мною. Але зараз хотілося обійняти кожного. Навіть ворога. Адже зовсім скоро, цієї можливості у тебе може і зовсім не бути. 
Саме тому я не здивувався, коли Міл підійшла до мене і боязко простягнула руки для обійм. Я посміхнувся і міцно обійняв дівчину, потерши її спину. Не важливо, що було між нами раніше.
Коли друзі відійшли, ми із Рай зіткнулися поглядами. Це був найболісніший контакт у моєму житті. Її шоколадні очі горіли бурштиновим вогнем. Вперше, я бачив у ній таку впевненість. Мені зовсім не хотілося прощатися з Браєр. Я намагався відкинути думки про те, що це може бути останній раз, коли я бачу її очі, які роїлися у моїй голові.
Я взяв її, як завжди, теплі долоньки у свої. Усі слова наче застрягли у моєму горлі. Та я таки зміг вичавити із себе кілька:
- Браєр, я знаю, що далі, можливо, хтось із нас може...
Я не встиг закінчити речення, бо відчув її долоні на своєму обличчі. Вона ніжно притянула мене до себе і поцілувала. На мить я забув про все. Були тільки я і вона, більше нічого не мало значення. Я легенько стиснув її тендітну талію.
Цей поцілунок був коротким, але довжиною у вічність. Я відхилився від коханої і ще раз, востаннє, заглянув у її шоколадні очі. Востаннє кинув погля на її рожеві, вологі від поцілунку, губи і востаннє стиснув її долоню. А тоді обернувся і ішов не оглядаючись. Бо знав, що якщо я оглянусь зараз, то вже не зможу піти.

***

Ми сиділи на вулиці і чекали. Марик віддав команду нашим воїнам, ту, яку сказав йому я. Чоловіки у полку жартували, сміялися, обговорювали те, що їм знайоме моє обличчя і авжеж жінок! Як без цього? Я лише роздратовано хитав головою і гадав, скільки із них дремене без бою, щойно побачать роботів. Паралельно я затиснув свій важкий меч і перевірив наявність різних кинджалів та ножів на поясі.
Погода була просто жахливою. Крижаний вітер дув мені в обличчя, роздмухуючи мою хутряну накидку та волосся, що відросло і тепер навіть спадало мені на очі.
- А у вас із Браєр щось було? - несподівано видав Макрик.
Я спостерігав за тим, що він переступав із ноги на ногу, вже кілька хвилин і бачив, що хлопець точно хотів щось сказати. От воно що!
Я здивовано підвів погляд вверх на нього і виклично подивився:
- Це те про що ти хочеш зараз поговорити?
- Ну якщо це військо настільки небезпечне, як ви кажете, то ми скоро помремо. Я б хотів знати....
- Яке тобі діло? - роздратовано запитав я.
- Бо вона мала бути моєю дружиною. Я ж просто цікавлюся.
- Головне тут «мала», - за кілька секунд я додав. - І я нізким не обговорюю нашу із Рай близькість. Тим паче з тобою!
Я знаю, що він отримав відповідь на своє запитання. Не пряму, але він усе зрозумів. Я опустив очі на меч. Не знаю чому, але мені люто не подобався цей Огнєв.
- Так от як ти її називаєш, Рай?
- Так.
Блондин знову мовчав. Але не довго. Нажаль.
- А ти кохаєш її?
Я знову роздратовано підвів очі:
- Так.
- А як це? От що ти відчуваєш?
Я подивився на хлопця і насмішкувато посміхнувся на один бік.
- Ти серйозно?
- Забуть!
- А ти кохаєш її? - провокаційно запитав я.
Марик замислився: - Ну, якщо готовність віддати життя за неї це кохання то так. Я її кохаю!
- Ти буквально хотів її зґвалтувати! Про яке кохання ти можеш говорити?! - вибухнув я.
До горла підступив гіркий ком.
- Послухай, я знаю, що вчиняв жахливо. Це була ідея ЇЇ Високості, вона сказала, що тільки так я зможу змусити її забути про тебе і покохати мене.
Я глибоко видихнув, вгамовуючи злість, адже розумів, що мордобой зараз ні до чого хорошого не приведе.
- Я знаю, ми були разом із дитинства. Діти не могли знати, що таке кохання. Я завжди думав, що Браєр відчуває те ж саме до мене, що і я до неї. Але мабуть, я був для неї просто другом... Ну і, коли я дізнався про тебе...Я, я хотів би, щоб вона кохала мене так як тебе... Але, вона ніколи не зможе. Зараз я розумію це. Її серце належить тоб...
Останнє слово Марика заглушив страшний гул. Я швидко підвівся і подивився у сторону, звідки долунював звук. За секунду звідки вигулькнув літак. Спочатку один, а потім другий, третій...
- Це вони, - промовив я до Марика. Обличчя принца було блідим і наляканим до пів смерті. Але натомість він крикнув: - У бій!