Під забороною: Повернення

Розділ 24

***

Я зайшла у прохолодну кімнату замку. Вона була малою і непримітною. Єдине вікно було розшторене, а біля нього стояла висока статура, поглядаючи далеко вдалечінь. Його думки теж були десь там. Паша навіть не почув, коли я увійшла і зачинила за собою двері. Він не чув і моїх кроків.
Я підійшла впритул до спини хлопця і різько поклала на неї долоні, вигукнувши:
- Бу!
Паша різько здригнувся і рефлекторно леть не вдарив мене ліктем. Він таки зробив би це, якби я вчасно не пригнулась.
Його обличчя виглядало наляканим, але це швидко змінилося. Блакитні очі різько подобрішали, а обличчя засяяла посмішка.
- Ти мене налякала! - обурився хлопець, обіймаючи мене.
Я відповіла на обійми, а тоді швидко відхилилася і підвела очі.
- Ти мене зовсім не чув. А якби я хотіла б тебе вбити?
- Думаю, тобі б вдалося, - досі посміхаючись проказав він.
- От у тому й справа! - погодилась я. - Про що ти постійно думаєш?
- Та багато про що Рай, але це не важливо, - Паша відійшов на крок далі і обіперся на підвіконня.
- Важливо. Для мене все, що стосується тебе важливе.
Хлопець не відповів. Він лише поклав руки мені на талію і підтянув блище до себе.
- Що ми сьогодні робитимемо? - запитав Паша, уникаючи відповіді.
Я ще секунду подивилася на нього, очікуючи, а тоді здалась, вирішивши не псувати настрій:
- Ти колись катався верхи? - запитала я.
- Ні.
- Ну, тоді сьогодні ми йдемо вчитися!
Я усміхнено обернулася, взяла у руку його долоню і настирливо потягла за собою.
- Вчитися кататися на конях? - із сумнівом перепитав Паша, не пручаючись мені.
- Так!
- Але для цього напевне потрібен інший одяг...
Я різько обернулася до нього, через що хлопець мало не найшов на мене.
- Довірся мені, - ніжно промовила я. Я обернулася назат, стримуючи себе аби не поцілувати Пашу, адже тоді наші плани могли б різько змінитися, і прочинила двері маленької кімнатки.

***

- Та-дам! - проказала я, вказуючи руками на коників у конюшні, в яку ми щойно зайшли.
Паша спробував посміхнутися, але це вийшло надто награно.
- Мій коник аж там.
Я зробила вигляд, що не помітила його хвилювання і рушила у глиб стайні.
- Запах тут не дуже, - констатував факт хлопець, а я лише знизила плечима. Запах як в усіх стайнях, навіть трохи краще, адже це королівські коні і за ними ретельніший догляд. Напевне це просто була його перша.
Я підійшла поблище до одної із комірок із кониками і заглянула всередину. Там, на свіженькій пахучій копиці сіна, спала моя конячка, мило згорнувшись у клубочок.
- Леді! - гукнула я.
Тваринка швидко розплющила очі і, вгледівши мене, зірвалася на лапи і помчала назустріч. Дверцята були закриті, тому вона могла тільки облизувати мої руки і тулитися мордочкою. У відповідь я гласкала вичесану гриву, безуспішно увертаючись від її поцілунків.
Коли Леді заспокоїлася, я подивилася на Пашу - його обличчя прикрашала щира посмішка, а в очах я помітила якийсь інтерес до тваринки. Він зацікавлено роздивлявся її мордочку і карі очі.
- Можеш поглядити, - запропунувала я.
Хлопець обережно підійшов і повільно простягнув руку. Він навмисно не робив різьких рухів аби не злякати конячку. Ну або сам її боявся, що теж досить ймовірно.
Долоня Паші обережно доторкнулася до світло-коричневої мордочки коника. Тваринка дружелюбно відповіла, покірно схиливши голову. За хвилинку хлопець вже впевнено гласкав біленький носик.
- Вона мила, - посміхаючись, сказав він.
- Я піду переодягнуся, а ти почекай тут, - попросила я, розвертаючись в протилежний бік.
Я пройшла іще кілька десятків дерев'яних вольєрів із кониками і зайшла у непримітні двері зліва. Маленьку кімнату освітлювало лише одне віконечко, що виходило на задній двір. У коморі було багато спорядження для коней на наїзників. Зокрема був і одяг.
Я підійшла блище до вішака із костюмами і почала їх перебирати. Я була глибоко розчарована побаченим: тут не було жодного нового костюму, тільки старі, пошарпані і з залатаними дірками. Звісно костюми для королівських осіб тут ніколи не зберігалися, адже коштували як чверть всіх коней, але і нового для персоналу було теж немало.
Я прицмокнула язиком і помотала говою.
Вибір був очевидним. Я взяла найменш протертий костюм трохи більшого розміру і зачинилася аби перевдягнутися.