Під забороною: Повернення

Розділ 17

***
Браєр

Мій ранок почався неспокійно. Метушливі служниці розбудили мене із першими сонячними промінцями і зразу ж взялися приводити у порядок.
Я прийняла гарячу ванну із молоком. Дівчата марно накладали мені на обличчя всі можливі маски та овочі, аби лише зняти набряк, спричинений маминим ударом, але їм це не вдалося.
Мене нарядили у смарагдову сукню, вузько затягнувши і без того вузьку талію. Оглянувши мене, головна служниця дала вказівку підіпхати у мій бюст кілька ганчірок і ще тугіше затягнула талію. Новий кравець Жан, бігав навколо мене як навіжений, адже це була його перша сукня для королівської особи. Він підшивав додаткові камінці, ушивав заширокі місця і прогладжував трішки зім'яту тканину.
Я на диво, реагувала досить спокійно. Лише насмішкувато дивилася на їхню метушню навколо мене, час від часу позіхаючи.
Набряк на щоці довелося замащювати тонною білої пудри. І її потім довелося знімати, адже на моїй смуглий шкірі це виглядало погано. Мої губи нафарбували яскраво червоним і чорним підвели слизову ока.
Служанки зробити мені високу гульку, або як зву це я - «красиве гніздечко», та  примостили посередині коштовну срібну тіару із зеленими смарагдами, у колір сукні.
Закінчивши свою роботу, старша служанка повідомила:
- Вас чекають на сніданку, прицессо.
Не зронивши більше ні слова, вона провела мене коридором у велику залу. Там для нас вже накрили величний стіл із десятками страв.
Мене здивували кількість приборів, якими був засервірований стіл. Їх було шість.
Присівши першою за пустий стіл, я стала роздумувати, хто міг бути сюди запрошеним:
- «Ну я і мати це однозначно. Далі,...можливо ще Емелі та Декстер, вони теж поважні гості і не запросити їх - не поважати їх доми. Четверо. Ще двоє... може, може Марик?»
Мої очі напружено бігали бігли столом, поки я роздумувала. Але зовсім скоро у залу зайшла та, після якої пазл склався.
Сестра навіть не приховувала своєї зловтішної усмішки. Її зелені зміїні мамині очі, просто сяяли.
- Вітаю Браєр, - промовила сестра.
Я лише натянуто посміхнулася у відповідь. Час йшов, а наша ненависть одна до одної залишалася незмінною. Я не бачила її пів року, але зовсім не скучила.
Розалінда була вдягнена у білу сукню, чим скидалася на наречену. Її світло каштанове волосся прикрашала червона троянда із королівського саду та коштовна, але маленька, золота тіара із червоними камінцями.
Коли жінка присіла біля мене, я рефлекторно схрестила руки.
Але сестра і не думала залишати мене вспокої. Вона наполегливо вглядалася у моє обличчя і намагалася зловити мій погляд.
- Як там твої гульки? - єхидно почала вона. - Що? Натворила, а тепер у палаці відсиджуєшся? Ти знаєш взагалі як це серйозно?! Ти розумієш?
Я мовчала.
- Ти кинула все і для кого? Ти затягла королівство у небачені до того проблеми! Я завжди знала, що думати ти не здатна, але ж не настільки...
- Що ти хочеш від мене почути? - не витримала я і подивилася прямо їй в очі.
- М-м, ти у нас бачу, зубки відростила.
Я дивилася у її великі зелені очі і щиро не розуміла, чого вона від мене хоче. Хіба що тотально винести мозок надокучаннями.
На моє полегшення, двері прочинилися і всередину увійшли Емелі із Декстером. З-заду за ними я побачила ще одну особу. Я б можливо і подумала б, що він їх служник чи охоронець, але цей силует я знала надто добре. Від цього ситуація зрозумілішою не здавалася. Чому мати запросила на королівський сніданок Пашу?