Під забороною: Повернення

Розділ 54

***

Я прокинулася від якогось шуму і голосів на вулиці. Не довго думаючи, я стягнула із себе ковдру, взяла кинджал із поясу, який я наніч знімала і ставила поряд, одягнула чобітки, не зашнуруваши, і вилетіла із палатки.
Я стояла у позі, готова до будь якого розвитку подій. Але явно не до такого.
Я підвела очі і побачила шоковане хлопчаче обличчя. Його очі широко округлилися, а руки він рефлекторно взвів догори від кинджала, який я на нього направила.
За мить я розслабилася, опустила зброю і повністю стала на ноги.
- Ти чого? - промовив Макс.
- Я, - на наших обличчях з'явилася посмішка. - Я думала, що.... Ну я не думала...
Хлопець засміявся та підійшов до мене обійняти. Я обійняла його у відповідь.
- Браєр! - почула я голос спереду.
- Ніколь! - гукнула я у Максове плече, підвела очі і побігла до подруги. Ми сильно зіштовхнулися, мало не гепнувшись додолу. Я міцно обіймала дівчину.
Коли я відхилилася, то помітила і решту. Ми душевно привіталися із Камілою і Дімітрієм і швиденько обійнялися із Сніжкою. Вона досі мене недолюблювала. Мимоволі я помітила широку посмішку на обличчі Паші. Я справді щаслива за нього. Він нарешті побачив свою сестру.

- Та вас тут з таким усіхом можна було з легкістю повбивати. Ви так солодко спали! - сміялася Сніжка, коли ми усі разом снідали біля вогнища.
- Ну Браєр, як завжди, напоготові, - пожартував Макс, дивлячись на мене і хитро посміхаючись. Я теж посміхнулася, а мої щічки трішки порожевіли.
Я сиділа на землі, підклавши під низ тепле хутро і їла срібною, королівською вилочкою консерви із риби. Тепле повітря біля вогнища гріло моє тіло. Біля мене з одного боку сиділа Емелі, а з іншого Ніколь. Дівчата так і не привіталися. Декстер ж підійшов до колишньої, але та лише відвела від нього погляд. Друг сидів зовсім не в настрої, коперсаючи вилкою свою консерву. Паша знову непривітно зиркав на Макса. Хлопці сиділи обабіч Сніжки, яка вже пустила за моєю спиною «хороше» слівце про мене. У той же час блондин уникав мого погляду, а я люто дивилася на нього, не розуміючи причини його такої поведінки. Каміла із Христиною про щось тихенько перемовлялися, позираючи то на мене то на Пашу. Я здогадуюсь тему їх розмови. Лише Дімітрій мовчки оглядав усіх почерзі із чимось схожим на відчай.
І таким дружнім колективом ми збиралися перехитрити Равена і врятувати увесь світ? Та ми швидше повбиваємо одне одного. 

***
Ми йшли лісовими непротоптаними стежками. Можливо моє тіло просто звикло до холоду, а можливо це дійсно так, але мені здалося, що навколо стало тепліше.
Ми йшли довгою колоною. Хтось йшов самотужки, але більшість знайшли собі компаньйонів. Я йшла у парі із Ніколь. Ми волочилася досить далеко він передніх, але ззаду нас ще були Паша із Сніжкою. Проте ми їх не чули, як і вони нас.
- Як ти вгалі? Ти освоїлася? - зацікавлено питала я.
- Ну, було важко знаєш. Їх місто точна середина між нашим і містом1. Там теж є хмарочоси, але більше багато поверхівок. Вони проте відрізняються від наших. Там море машин, у кожного є якась техніка, - дівчина хиталася головою. - До цього було складно звикнути, але, схоже я вже почала.
- І ти не сумуєш за домом?
- У мене його більше немає.
Ці слова звучали досить болісно.
- Ти завжди можеш жити у мене.
- Ні, Браєр. Я вже обрала свій шлях.
Я помовчала мить, а тоді все ж наважилася запитати: - То ти досі кохаєш його?
Я помітила як подруга болісно закусила нижню губу.
- Так Браєр, я не пробачила йому. І наврядче колись зможу.
- Розумію, - я низько опустила очі. Саме вчасно аби не напоротися на корінець.
- А що між вами? - запитала Ніколь те питання, яке я найбільше не хотіла чути.
- Я не знаю, - чесно відповіла я. Адже я і сама не розуміла, що відбулося. Чому його поведінка так різько змінилася.
- Якщо не хочеш про це говорити ми можемо...
- Ні, - перебила я. - Я правда не знаю. Після тієї битви, він перестав зі мною спілкуватися. Став уникати. Не відразу. На наступний день. Ми не говорили на одинці з того часу.
- Може вони з Емелі пригадали минуле?
Я болісно посміхнулася.
- Та ні. Ні, - я на мить замислилася, а тоді струсила головою. - Та точно ні!
Ніка посміхнулася.
- Вам треба поговорити про це.
- Ти бачила ту крижану міледі. Він говорить з усіма, посміхається, а коли у його полі зору з'являюся я, він веде себе наче, - я пригадала його обличчя у ці моменти, аби найбільш точно описати: - наче його знудило!
Подруга засміялася. Я легко посміхнулася, але у серці був важкий камінь.
- Ну, його сестра буде рада цьому.
- Сніжка?
- Так, вона тебе, не те щоб ненавидить...
- Але хоче аби я зникла і її брат повернувся додому.
- Так!
Я голосно видихнула.
- Але у чомусь вона права.
- Вона просто не може керувати їх сімейним бізнесом і тому їй потрібен брат.
- Бізнесом?
- Так, у їхнього батька був нафтопереробна компанія, яка перейшла їм. Нею займався Паша, але тепер його немає, і це робить батько Макса, - пояснила дівчина.
Мої очі поповзли на лоба: - Батько Макса?!
- Так, він тоді нічого не казав? - по моєму здивовано у обличчі, Ніколь зрозуміла, що ні.
- Я погано знаю їх історію, але, зається Макс і Паша дружили з дитинства.
- Вони ще й дружили?!
- Так, - дівчина посміхнулася. - Ви із Пашою взагалі колись говорили? Чи тільки...?
Я посміхнулася, але не відповіла. Наскільки погано я знала коханого. І чому мене ніколи не цікавило його життя?
- Так от, і коли батьки Паші померли, батько Макса взяв на себе управління. Без жодних офіційних документів, але гроші переходили йому. Якусь мізерну частину він таки віддавав Паші і Сніжці, але дуже малу. Пашу це тоді не цікавило, бо він залишився сам у чотирнадцять із малою сестрою. Він переховувався від служб опіки, домовлявся із ними. Доки йому не виповнилося шістнадцять. Тоді він почав лізти у справи своєї компанії, слідкувати за бухгалтерією і коли усвідоми скільки на ньому заробляє тато Макса, він почав зменшувати його вплив і посилювати свій. Григорію це не подобалося і він почав вести якісь чорні справи. А потім щось відбулося між Максом і Пашою. А тоді Макс почав зустрічатися із Сніжкою, щоб насолити колишньому другу. Паша із відчаю вирішив піти із Камілою. Макс іде із Сніжкою із ним, бо посварився із своїм батьком.
- Як все заплутано, - мої очі полізли на лоба.
- Так, складний ребус. Ну і поки Паша був тут, тато Макса заграбастав собі компанію, бо вони з сестрою вважалися зниклими безвісті. Потім вона з'явилася і... Короче у неї в голові тільки Макс. А у нього в голові тільки гроші батька, які він дає йому аби той обробляв дівчину і змусив переписати бізнес. Поки йому не вдалося.
Я ішла і із віддчаєм думала про те, наскільки ж хорошою дівчиною я була, якщо навіть не знала всього цього? Скільки ж Паша постійно тримав у собі.