Володар Таємниць

Розділ 14: Медіум

«Істинний медіум...» Про себе повторив Клейн, більше нічого не сказавши. Він вийшов за Данном із карети.

Місцем проживання Уелча в Тінгені був приватний будинок із садом. Дорога за металевими воротами дозволяла проїхати одночасно одразу чотирьом екіпажам. Через кожні п'ятдесят метрів узбіччям дороги розташовувалися ліхтарні стовпи. Вони відрізнялися від тих, які Клейн бачив у своєму минулому житті. Це були газові лампи, а самі стовпи були висотою приблизно у зріст людини, щоб їх було зручно обслуговувати.

Чорний метал щільно облягав скло, утворюючи картатий візерунок, ніби відлиті класичні паперові ліхтарики. Справжній витвір мистецтва. Холод і тепло перепліталися в цьому місці, а світло й темрява співіснували.

Пройшовши дорогою, Клейн і Данн Сміт увійшли в орендований будиночок Уелча через прочинені металеві ворота.

Перед головним входом була цементована дорога, яка вела прямо до двоповерхового будинку. Нею могли вільно проїхати дві карети одночасно.

Зліва розташовувався сад, праворуч галявина. Приємний слабкий аромат квітів, змішаний з освіжним ароматом свіжої трави, робив людей щасливими та розслабленими.

Як тільки він увійшов, Клейн здригнувся та озирнувся.

Він відчував, що десь в саду, на галявині, на даху й у чорному кутку за ним спостерігають безліч очей!

Тут нікого не було, але Клейну здавалося, що він посеред людної вулиці.

Цей дивний контраст, це таємниче почуття змусило його напружитись. Холодок пробіг по його спині.

— Щось не так! — вигукнув він, не втримавшись.

Вираз обличчя Данна залишався незмінним, коли він пройшов поряд і спокійно відповів:

— Просто ігноруйте їх.

Оскільки так сказав Нічний Яструб, Клейну довелося стиснути зуби й терпіти, хоч він і відчував, як за ним із порожнечі спостерігали десятки очей. Крок за кроком він підійшов до головного входу в будинок.

«Якщо так триватиме, я збожеволію...» Коли Данн простягнув руку, щоб постукати у двері, Клейн швидко обернувся. Квіти гойдалися на вітрі, але нікого довкола не було видно.

— Заходьте, панове, — пролунав ніжний голос.

Данн повернув дверну ручку і відчинив двері, відразу сказавши жінці на дивані: