Володар Таємниць

Розділ 144: Тристороння угода

«Насправді три сторінки, але ці символи надто складні і їх важко запам'ятовувати. Мій ліміт — трохи більше як дві сторінки. Я б точно заплуталась, якби намагалася запам'ятати більше. Решта буде на наступних зборах...» Одрі додала подумки.

«Нові сторінки щоденника Розеля?» Клейн стрепенувся і з усмішкою запитав, вже знаючи відповідь:

— Міс Справедливість, що вам потрібно?

Очі Одрі спалахнули, але вона відповіла стримано:

— Ви знаєте, що я незабаром повністю засвою зілля Глядача. Я сподіваюсь, що зможу отримати формулу зілля Телепата, аби підготувати інгредієнти заздалегідь. Хм, я знаю, що на двох сторінках щоденника не так багато інформації, і вона може не зрівнятися із цінністю формули Телепата, тому я дам вам ще одну сторінку, хм, і ще деяку суму грошей...

Вона ще не встигла закінчити свої слова, як раптом відчула, що вони прозвучали якось неправильно. Вона не могла не вилаяти себе подумки:

«Містер Блазень — щонайменше фігура, близька до бога, як я можу пропонувати гроші?!»

Через це Одрі не змогла зберегти стан Глядача і поспішно додала, заїкаючись:

— Я не це мала на увазі! Містере Блазень, я хотіла сказати, що ви можете самі визначити, яку компенсацію хочете отримати. Так, саме це я мала на увазі!

«Мені подобається ваша попередня пропозиція... Я б відповів так: Коли ви повністю засвоїте зілля Глядача, то отримаєте потрібну формулу. У мене є підлеглий, ні, краще вжити термін "послідовник", так звучить крутіше. Він займається деякими справами, які потребують грошей, і ось його анонімний рахунок у Банку Баклунда... Так, тоді я замаскуюся і відкрию анонімний рахунок». Клейн відповів не одразу, з незбагненним виразом обличчя ретельно зважуючи свої слова.

Банк Баклунда був одним із семи найбільших банків Королівства Лоен, а, отже, мав право на проведення клірингових операцій.

Королівство Лоен централізовано здійснювало розрахунки за допомогою чеків, щоб забезпечити грошові перекази між банками в межах одного міста. Однак, на відміну від банків Республіки Інтіс, не всі банки входили до однієї ліги. Сім найбільших банків твердо утримували це право. Тому їх називали кліринговими, що змушувало інші банки покладатися на них.