Володар Таємниць

Розділ 138: Шлях Велетня

«Всемогутній і всезнавчий Бог... Господь, який створив усе...» Клейн відкинувся на спинку крісла, зберігши свою позу, і повторював у своєму серці ключові слова, сказані юнаком зі Срібнограда.

Йому не був незнайомим «Господь, який створив усе». Так називали Творця в Книзі Бур, Одкровенні Вічної Ночі та в інших подібних фольклорах. Так само іменували Істинного Творця різні таємні організації, такі як Орден Аврори.

Але Клейн вперше чув про «всемогутнього і всезнавчого Бога» в цьому світі. Чи то Богиня Вічної Ночі, чи то Володар Бур, чи то Бог Пари та Машин — ніхто з них не претендував на всезнання чи всемогутність.

«Якщо Срібноград справді знаходиться у Покинутій Богом землі, і ті території належать цьому світу, то "всемогутній і всезнавчий Бог" може бути шанобливим титулом Творця, який використовували місцеві в давнину...» Клейн замислено подивився на юнака навпроти себе. Він побачив емоційне забарвлення болю і скорботи.

Відчувши на собі погляд Блазня, Деррік мимоволі опустив голову.

Він згадав зміст книг та легенду, які розповідали йому батьки, і повільно почав розповідь:

— Коли сонце зникло з неба, коли хмари вирвалися назовні, коли блискавки й грім стали господарями, раптом з'явилися чудовиська, що ховалися в темряві. Такі страшні, що й уявити неможливо, вони знищували одне місто за іншим у Королівстві Срібла. Для людства тоді настав Темний вік.

— Залишки експертів зібралися в Срібнограді й, покладаючись на свою об'єднану силу та два магічні предмети, нарешті відбили атаку Речей Темряви. Поступово вони знищили монстрів в радіусі одного дня подорожі й заснували місто-державу, яка несла останній вогник людської цивілізації.

«Стандартний опис з підручника...» Клейн не міг не прокоментувати це подумки.

Розповідь хлопака змусила його відчути, що Срібноград знаходився не в тому ж світі, що й Північний Континент.

«Можливо, це і є унікальна особливість Покинутої Богом землі?» Подумав він, не виказуючи жодних емоцій.

Деррік перевів подих й продовжив:

— Протягом перших кількох десятиліть рослини перестали рости. У Срібнограді катастрофічно бракувало їжі, і ми могли лише полювати на темних створінь або мутованих тварин, щоб вгамувати свій голод. Населення почало швидко та нестримно скорочуватися. На щастя, ми знайшли Чорнолисту траву. Вона могла вижити в таких умовах і стала нашим єдиним надійним та стабільним джерелом їжі.