Володар Таємниць

Розділ 46: Портрет

*Буе! Буе!*

Клейн сидів навпочіпки й нестримно блював. Проте невдовзі із цим закінчив, адже сьогодні він ще не снідав.

У цей момент перед його обличчям з'явилася квадратна олов'яна фляжка, розміром схожа на пачку цигарок.

З відкритої шийки виходив аромат, схожий на суміш тютюну, хлорки та м'яти. Він швидко прочистив ніс Клейна і допоміг йому освіжитись.

Жахливий сморід нікуди не подівся, але Клейн вже не відчував позиви до блювоти. Незабаром його припинило нудити.

Він подивився поверх маленької фляги й побачив бліду руку, яка здавалася кінцівкою людини, що вже не належала до світу живих. А ще вище Клейн побачив рукав чорної штормівки Колекціонера Трупів Фрая.

— Дякую, — Клейн повністю оговтався і, спираючись на коліна, підвівся.

Фрай безвиразно кивнув.

— Ти звикнеш.

Він закрутив флягу, поклав її в кишеню й обернувся, прямуючи до трупа, що вже сильно розклався. Не одягаючи рукавичок, Фрай почав оглядати стару жінку. Що стосується Данна Сміта та Леонарда Мітчелла, то вони повільно ходили по кімнаті, зрідка торкаючись столу чи газет.

Старий Ніл затис ніс і став за дверима, бурчачи при цьому приглушеним голосом:

— Як бридко. За таке мають доплачувати!

Данн повернув голову і своєю правою рукою, не знімаючи рукавички, торкнувся стіни поряд з каміном. При цьому він запитав Клейна:

— Це місце здається тобі знайомим?

Клейн затамував подих і уявив собі срібний кишеньковий годинник для того, щоб заспокоїтися.

Коли він перейшов у стан Духовного Зору, то відразу відчув себе інакше. У нього перед очима промайнула сцена, що виникла з найглибших куточків його спогадів.

«Камін, крісло-гойдалка, стіл, газети, іржаві цвяхи на двері, консервні банки...»

Сцени були темними й тьмяними, неначе документальний фільм із Землі. Але ще більш розмитий та ілюзорний.

Його спогад швидко збігся з тим, що бачив Клейн. Він ясно відчув дежавю і те, що вже був тут раніше. Йому здавалося, що крізь невидимі стіни проникав фантомний і неземний крик:

«Хорнаціс... Флегрея... Хорнаціс... Флегрея... Хорнаціс... Флегрея...»

— Так, здається трохи знайомим, — чесно відповів Клейн, у той час, як його мозок пронизав гострий біль.