Володар Таємниць

Розділ 56: Вирватися з моря

Анна та Джойс сиділи на різних диванах у досить просторій вітальні, а між ними влаштувалися батьки дівчини.

Джойс зітхнув із задоволенням:

— Піднесений Пар, мені так пощастило, що я повернувся до Тінгена живим і знову можу побачитися з Анною.

— Мій нещасний Джойс, що ж з тобою сталося? — спитала Анна з занепокоєнням.

Джойс глянув на свою наречену, і став трохи серйознішим.

— Я досі відчуваю весь той жах. Я знову і знову прокидаюсь у холодному поті. Вже через п'ять днів після того, як Люцерна покинула Пірс Цезаря, ми натрапили на піратів, справжнісіньких піратів! І єдиною нашою удачею стало те, що їхнього лідера звали Наст.

— Пірат, який називає себе Королем П'яти Морів? — здивовано спитав батько Анни, містер Вейн.

Хоча Джойс пробув у будинку ось уже пів години, він все ще не розповідав про випробування, що випали на його долю. Хлопець здавався наляканим, схвильованим та стурбованим одночасно. І тільки після того, як повернулася Анна й обійняла його, Джойс, нарешті, зміг залишити все пережите позаду.

— Так, через заяву про те, що він є справжнім спадкоємцем Соломонової Імперії та Королем П'яти Морів, Наст не прагне вбивати своїх полонених. Нас тільки пограбували, але не позбавили життя. А його підлеглі навіть залишили достатньо провіанту, — заговорив Джойс, згадуючи свої випробування.

Його тіло почало тремтіти, але він все одно продовжував описувати свій найстрашніший кошмар.

— Я зумів зберегти більшу частину свого багатства. Я вірив, що все вже позаду, як раптом, коли ми наближалися до місця призначення, між пасажирами та членами екіпажу спалахнув конфлікт. Суперечка швидко перейшла в кровопролиття, люди витягли револьвери та оголили мечі. Їм палко хотілося вбивати... Під час того бою я не бачив нічого, крім крові. Один за одним люди валилися поряд зі мною з розплющеними очима, які вже ніколи не зможуть закритися. Палуба була усіяна нутрощами та відрубаними кінцівками.

— Тим з нас, хто не хотів перетворюватися на диких тварин, хто зберіг людський розум, було вже ніде сховатися і нікуди тікати. Нас оточували глибокі сині хвилі та безкрайній океан... Хтось волав, хтось просив милосердя, хтось торгував тілом, але їхні відрубані голови все одно були підвішені до щогли.