Володар Таємниць

Розділ 109: Дедукція

До вух Клейна долинув звук швидких кроків, заспокоївши його, поки він стояв біля дверей вартової кімнати.

Першим прибув Леонард з револьвером у руках. Він запитав глибоким голосом:

— Що сталося?

Спостерігаючи, як Леонард намагається зупинитися, Клейн раптом згадав слова Розанни. Три роки тому, Леонард, який щойно став Безсонним, намагався збігти сходами вниз. Тоді він не ще не адаптувався до сили зілля, тому впав і котком скотився у підземелля.

Закашлявшись, Клейн вказав на ворота Чаніс і сказав:

— З того боку чувся стукіт, який пізніше перетворився на гучні удари. Навіть брами трохи відкрились.

— Ворота Чаніс відчинились? — здивовано запитав невисокий Кенлі.

— Так, там з'явилася щілина, — Клейн збирався продовжити розповідь, але побачив, як Леонард, Кенлі та Роял перестали наближатися до вартової. Натомість вони зупинились за кілька кроків від нього, утворивши півколо.

Він замовк на мить, перш ніж запитати:

— Ви сумніваєтеся в мені?

— Ні. Такий протокол, — похитав головою Кенлі.

У цій напруженій атмосфері Леонард зберіг своє легковажне ставлення і додав, сміючись:

— Подібні випадки вже були в інших церквах. Потойбічний, який охороняв ворота Чаніс, втратив контроль і подзвонив у дзвін, перш ніж убити двох товаришів по команді, які прийшли йому на допомогу.

— Добре, — Клейн більше не відчував гніву та обурення через цю ситуацію. Натомість він запитав:

— Тоді як мені довести, що я не втратив контроль?

Леонард стер свою легковажну усмішку й чотири рази постукав себе по грудях. Хрипким голосом він тихо продекламував:

— Нагі, без їжі та одягу, без укриття від холоду.

— Промокли під дощем вони юрмляться до скелі, не маючи притулку.

— Це матері, у яких відібрали дітей, це сироти, які втратили надію, це бідні люди, яких збили з правильного шляху.

— Вічна Ніч не покинула їх, а дарувала їм свою ласку. [1]

[1][П.п.: Адаптовано з Йова 24:8, Старий Завіт. Переклад від Danay]

...

Наповнена святістю та милосердям молитва лунала по всьому підземеллю, очищаючи та заспокоюючи тіла, серця та душі всіх присутніх.