Геройський шлях уславленого лиходія (том 1-8)

Частина 1 Переродження на проблемного лиходія!

Шенн жбурнув телефон. Він був готовий виплюнути отруту від кінцівки історії, яку щойно дочитав! А закінчилася вона... НІЧИМ! Це було навіть не «А потім вони жили довго і щасливо...»! Вона просто обірвалася, коли головний герой округлив свій рахунок у підкоренні юних сердець і зриванні «невинних квіточок», зупинивши особистий рекорд на позначці «тисяча». Це тому, що в дитинстві його недолюбили, скажіть на милість?.. Враховуючи, що нічим примітним арка про тисячну жертву палкої пристрасті й палахкотливої харизми головного героя не виділялася, з тим самим успіхом новела могла б продовжитися до другої тисячі.

Тьху ти! І це все, чого ми удостоїлися після терплячої витрати свого життя на 765 розділів? Перед очима вже майже маячив напис: «Очікуйте на другий сезон». Таке писання можна розтягнути на три життя! Шенну не було б так прикро, якби він одразу розцінив цю веб-новелу як щось посереднє. Але початок, всупереч очікуванням читача, який вже звик до труднощів, здався напрочуд інтригуючим. Однак чим далі, тим нижче скочувалася майстерність автора, ніби в міру написання розділів він деградував... Аж доти, поки не зупинився на рівні огидного підлітка, який нічого не читає довше, ніж пости в соцмережах! Глибоке розчарування!

Взагалі-то Шенн був зовсім не з тих, хто любить активне спілкування в інтернеті, вважаючи за краще залишатися безмовним споживачем, але новела так сильно його розлютила, що він не витримав і настрочив довжелезний коментар, у якому не оминув увагою жодного огріха сюжету (уміння конструктивно критикувати завжди було його сильною стороною). Те, як активно його коментар залайкали, вселяло в Шенна віру, що суспільство загалом ще не зовсім деградувало. Однак позамежна кількість прочитань і перебування «Великого безумного» нагорі топа все-таки дратувала! Якби ця новела була лайном із самого початку – він би так не бісився зараз!

У свій тридцять років переживати через чуже писання... Це було безглуздо, але Шенн просто не міг стримати емоцій!

Гострий спалах болю так різко пронизав свідомість, що він сам не зрозумів, чи впав він, зігнувся, чи застиг без руху. Чорнота оточила його, немов він опинився в замкненій кімнаті без єдиного джерела світла. Потім біль зник, що мало б порадувати, але чомусь вселяло лише ще більші побоювання. Він уже почав думати, чи не інфаркт це і що можна зробити, якщо все ж інфаркт, як на нього наринуло усвідомлення реальності.