Геройський шлях уславленого лиходія (том 1-8)

Частина 26. Пшеничний вовчара

Розмова зі старостою пройшла за старою схемою: він очманів, що на його прохання відгукнулися аж двоє старійшин ордену, і більше кланявся й розсипав подяки, ніж говорив по суті. Хоча по суті сказати було особливо нічого. Завівся якийсь звір вночі пшеницю топтати, жителі зібралися якось на нього половиною селища, а звір бігав, бігав полем, а потім немов розчинився. Лише сірий пухнастий хвіст і змогли побачити. Злий дух це, ясна річ. Кажуть, раніше на тому полі будинок стояв багатий, років тридцять тому, і бабця-ворожка не радила на недоброму місці поле засівати. Але надто гарне сонячне розташування, минулий рік видався неврожайним, от і вирішили цього року засіяти й цей порожній пагорб. Але, мабуть, бабця не даремно віщувала.

З корисного староста ще повідомив, що духа зазвичай бачать при світлі місяця або на світанку. Що ж, мабуть, цю ніч їм доведеться провести на свіжому повітрі.

Прикупивши їжі (цього разу не сперечаючись), заклинателі рушили у зворотний бік. Вже вечоріло, коли вони розташувалися на узліссі. Ал професійно розклав багаття, і всі сіли навколо, гріючись і підсмажуючи яєчні коржики та охололі булочки. На землю опустилися вечірні сутінки. Шен умиротворено копти булочку, насадивши на довгий прут, і ловив себе на думці, що це схоже на похід на природу з друзями. Прямо як у старі добрі часи, коли не потрібно було турбуватися ні про яких злих духів. Не вистачало тільки кількох баночок пива і намету.

Потім Ал пішов по хмиз, а Анніс через якийсь час залишила їх у якихось своїх жіночих справах. Стежачи за вогником у багатті, Шен відсторонено думав, чи не є їхні розрізнені відходи відволікальним маневром для того, щоб потім зустрітися глибше в лісі і...

Несподівано місце поруч з Муаном і Шеном, яке весь цей час прикидалося купою сухого листя, зрушило, і звідти метнулася змія. Не обертаючись, Муан зі швидкістю блискавки пробив її голову паличкою, з якої щойно зняв апетитно запечений коржик. З цікавістю розглянувши змію, він повернувся, щоб показати її Шену, і побачив його надзвичайно бліде обличчя.

– Що це з тобою?

– Забери її, будь ласка, подалі, – попросив той, неприродно випрямившись і завмираючи на місці.

– Вона ж уже здохла, чого ти переживаєш? – здивувався Муан.

– Я ненавиджу змій!

– Правда? – Муан задумливо покрутив тушку змії в руках. – А я й не знав... Але подивися, вона явно вже тебе не вкусить, – він простягнув змію Шену, однак той різко піднявся, впустивши булочку, і відскочив від нього.