Геройський шлях уславленого лиходія (том 1-8)

Частина 52. Особливі обставини

Шен помахав рукою перед обличчям молодого пана І. Очі того все ще були широко розплющені, але усвідомленості в погляді не спостерігалося.

«Ти мене обдурила!» — у відчаї подумки вигукнув він, абсолютно не впевнений, що щось, з ким він уклав угоду, його почує. (Насправді краще б не почуло, а то стало б зовсім моторошно.)

Шен ущипнув його за щоку. Посмикав за волосся. Загнав голку під ніготь. Ніщо не змусило пана І відреагувати. Пригнічений, він сів з краю ліжка, відвернувшись від нього.

Краще б, напевно, він дав йому померти ще тоді. Тепер зовсім незрозуміло, живий він чи мертвий. Здається, Шен почав уподібнюватися старості, який ніяк не хотів вірити в смерть свого сина. Старійшина Проклятого піку так на нього лаявся тоді. А зараз сам же повторює його помилки.

Імовірно, милосерднішим було б припинити існування цього нікчемного тіла, дати душі можливість іти далі, не томитися в зіпсованій оболонці. Шен уявив, як заганяє лезо в його серце. Це складно чи нескладно зробити? Але чи має право саме він скоїти подібне?

Навіть якщо нічого не зробити, це тіло без підживлення енергією чорної вирви незабаром не зможе дихати. Можливо, варто визнати свою помилку і просто залишити все як є? Але, якщо вже все одно нічого не вийшло, може, і це заодно спробувати? Чи не занадто надумано? Але ті сектанти Холодного полум'я першими почали захоплюватися його особливою кров'ю.

І все-таки Шен почувався украй безглуздо, коли порізав свою руку і дав парі крапель крові скотитися по долоні й упасти на губи молодого пана І.

«Ось уже не думав, що коли-небудь відчую себе вампіром, що проводить ініціацію...» — зауважив він Системі.

Прибравши руку, він вичікувально вдивився в обличчя молодого пана І. Губи того забарвилися в червоний, контрастуючи з молочно-блідим обличчям, але більше нічого так і не сталося. Розчаровано відсторонившись, Шен відвернувся, зітхнув, а потім швидко вийшов з кімнати.

Мабуть, на цьому все.

— І це ти назвав екіпажем?! На порозі перед головними воротами стояв відкритий візок, на якому зазвичай перевозили товари, запряжений старою шкапою.

— Ти не уявляєш, з яким трудом мені вдалося виторгувати хоча б це в цьому забутому селі, — сухо відгукнувся Муан.