Геройський шлях уславленого лиходія (том 1-8)

Частина 32. Злочини тебе не покинуть

 Наступним завданням зі списку старійшин Шен обрав присутність на весіллі. Для цього потрібно було летіти в сусіднє велике місто, що було не так уже й близько. Вилетівши трохи за полудень, вони опинилися там лише на заході сонця.

— Нарешті! — з полегшенням сказав Шен, ступаючи на тверду землю. — Після такого перельоту я готовий дуже довго і самозабутньо насолоджуватися пішими прогулянками!

Ал подивився на нього і тільки посміхнувся, спостерігаючи, як той потягується, незграбним рухом скидаючи Волчару з плеча. Дух торкнувся землі й обернувся середнього розміру собакою, а Ал продовжував непомітно дивитися на вчителя. Той у своєму новому багряному вбранні тепер вселяв особливий трепет. І водночас став здаватися ще більш відстороненим від світу. Алу так хотілося зачепити його чимось, утримати на цій землі, в цьому світі, він так боявся, що той у будь-яку мить може зникнути! Він здавався якимось потойбічним. Після того, що учень відчув тоді, дивлячись на його охоплене скверною обличчя, на його згорблену фігуру, Ал продовжував дуже пильно спостерігати за ним, немов боявся, що варто йому відвести погляд — і вчитель зникне. Бо він не розумів. Не міг передбачити його вчинки. Не був упевнений, що наступної миті вчитель не підставиться, знову завдаючи собі болю. Він не думав, що вчитель чинить так через неосяжну доброту, ні, подібне йому на думку не спадало. Але краще б він просто був наївно добрим! Так було б простіше. Але Алу здавалося, що він чинить так тому, що всередині нього є якийсь вада. Може, він і справді проклятий? Або думає, що проклятий. Ал боявся, що насправді Шен просто хоче померти.

— Ал! А-а-ал! Гей!

— А? — Ал здригнувся і залився пунцовим рум'янцем. Він зрозумів, що, занурившись у свої думки, так задивився на Шена, що той це помітив.

— Я кажу: зганяй запитай он у того торговця, де живе родина Гур.

Радіючи можливості втекти, Ал одразу ж метнувся геть.

— В... у західному районі міста, он у тому боці, — махнув рукою Ал, намагаючись віддихатися. Бігти до торговця і назад, звісно, було недалеко, але він ду-у-уже старався, подолавши відстань мало не за три стрибки. — Звідси хвилин п'ятнадцять пішки.

— Ясно... — протягнув Шен. — Ну що ж, вперед!

Вони пройшли вже близько половини шляху, коли Муан від нічого робити вирішив завести розмову: